ОЙ, ВЕРБО, ВЕРБО
музика Михайла Назарця
слова Валентини Польової
1.Ой, вербо, вербо, золотий цвіт,
В зажурі низько не схиляй віт.
Повідай, вербо, долю свою,
А я про неї заспіваю.
Хитнулись віти вербовії,
Згадались роки молодії.
Зелений явір над водою,
З милою серцю розмовою.
2.В тої розмови не було слів,
Так любо-любо явір шумів.
Вірилось вербі, щастя прийде,
І шелестіла: "Люблю тебе".
А ще згадалась важка гроза,
На гіркий спомин впала сльоза.
А де ж той явір? Нема... Нема...
Так зосталася верба сама.
3.Летіли весни, пливли літа,
Гойдалась осінь вся золота.
Вітер вербові віти хитав:
"Чому сумуєш?", - часто питав.
Ой, вербо, вербо, золотий цвіт,
В зажурі низько не схиляй віт.
Ой, яворочок новий росте,
Шумить на вітрі гілля густе.
